На круглому столі, який відбувся 26 вересня у Чернігові, обговорювали проблем дітей з аутизмом та ментальними порушеннями в умовах війни.
Професорка Людмила Завацька, директорка Навчально-наукового інституту психології та соціальної роботи (м. Чернігів), запропонувала основні компоненти підтримуючого підходу, реалізація кожного з яких допоможе зменшити наслідки травматичного стресу, який мають діти з РАС (внаслідок війни і не тільки).
Перше. Відновлення ресурсності батьків.
Можна провести таку аналогію: в літаку, коли щось стається, в першу чергу треба одягнути кисневу маску на себе, на дорослу людину. А потім вже ви маєте можливість рятувати дитину. Коли ми говоримо про підтримку дітей з розладами аутистичного спектру та підтримуючі їх заходи, перш за все треба дбати про батьків.
Більшу частину часу саме батьки знаходяться з дитиною, і травмуюча ситуація або криза може статися в той час, коли дитина може знаходитися тільки з батьками і тільки вдома.
Тут стають в пригоді робота родини з психологом, групи підтримки для батьків, які виховують дитину з РАС, індивідуальна робота з кризовими фахівцями. Коли в сімʼї є людина, яка може стабілізувати свій стан, вона матиме сили і на подальшу роботу з тими членами родини, які таким ресурсом не володіють.
Не всі техніки самоконтролю та самозаспокоєння є дієвими, коли ми говоримо про травматичний стрес у дитини з РАС.
Симбіоз батьків та фахівців є необхідним.
Ми повинні навчити батьків, яким чином вони можуть підтримати свою дитину. Це тривалий освітній процес, отримання знань про особливості ось таких дітей з розладами аутистичного спектру. Навіть фахівцю, який навчається довгий час, потрібно детально ознайомитися і вивчити фізіологію такої дитини, її психологію, особливості соціалізації.
"Я завжди думала, що я - людина сильна, і коли сталось повномасштабне вторгнення, я думала, що можна регулювати свою психіку, регулювати свій стан, намагатися себе заспокоїти. Але в якийсь момент я зрозуміла, що я не можу володіти ось цим своїм станом. У мене все труситься всередині, у мене трусяться руки, і я не розумію, як же так: я, така сильна людина, і не можу зупинити все це. І ось тут я подумала: діти з РАС, вони переживають такий же стан. Щось діється, але що - пояснити не можна. Яким чином це можна зупинити - теж не можна. Тому, коли ми говоримо про підтримку оцих дітей, і про оці підтримуючі підходи, то завжди, як науковець і я практик, який спілкується з фахівцями, які працюють з дітьми з розладами аутистичного спектру, я завжди їм кажу про те, що в першу чергу треба дбати про батьків" - Людмила Завацька
Другим компонентом у підтримуючому підході є підтримка і допомога фахівців, які мають фундаментальні знання, які їх постійно розширюють та поглиблюють, які можуть проаналізувати і надати кваліфіковану допомогу. Батьки, якими б хорошими і відповідальними не були, ніколи не стануть ось такими фахівцями (якщо, звичайно, не отримають фахову освіту).
Третій підхід - навчання батьків. Хоч вони і не отримують глибоких наукових знань, але діти ростуть. Кожний етап у житті дитини, як у нормотипових дітей, так і у дітей з РАС, має свої характерні особливості. Кожний попередній етап повинен бути насичений відповідними знаннями, уміннями, навичками, які дадуть можливість дитині стати на іншу сходинку, піднятися вверх. Якщо ми не сформуємо ось ці новоутворення, які необхідні на цьому етапі, дитина не зможе подолати наступну сходинку.
На прикладі це можна пояснити так: якщо ви погано себе почуваєте і піднімаєтесь сходами, то, відповідно до стану здоровʼя, у вас збивається ритм дихання, зʼявляється задишка. Ви підняли ногу, і не можете донести її до наступної сходинки.
Так і у дитини: є намагання і є потреба в тому, щоб стати на цю умовну сходинку. Але якщо не сформовані навички нинішнього етапу, дитина не зможе рухатися вперед. Батьки повинні бути ознайомлені з особливостями, які є у дитини на перехідних етапах, яким чином необхідно сформувати базу для того, щоб дитина змогла піднятись на ось цю сходинку.
“Коли ми говоримо про дітей з розладами аутистичного спектру, ми акцентуємо увагу на тому, що таким дітям значно складніше, аніж нам. Ми усвідомлюємо, розуміємо, інколи можемо реагувати на ситуацію і якимось чином себе самостійно заспокоїти, самостійно відштовхнути цю ситуацію. Але під час війни це не завжди допомагає навіть нам самим” - Людмила Завацька
Четвертий підхід - ми повинні підготувати дитину до етапу виходу в доросле життя, виходу з сімʼї. Ми не вічні. Дитина все одно повинна вміти жити без батьків, без вчителів, без педагогів. Може статися якась ситуація зі здоровʼям батьків, неможливість далі підтримувати так, як підтримували, наприклад, в дитинстві чи підлітковому віці.
Потрібно сформувати навички у дитини підтримувати таку якість життя, щоб вона могла самостійно рухатися вперед, або, принаймні, не деградувати в соціальному плані.
Метафорично кажучи, створити таку подушку безпеки, як, наприклад, в автомобілі, для того що в якийсь життєвий момент ця подушка спрацювала. Тут важко розробити універсальний алгоритм дій, адже кожна дитина аутистичного спектру має свої персональні особливості. Нозологія одна, але ж самі діти зовсім різні. Для однієї дитини достатньо невеликого поштовху, і ця подушка спрацює, а для іншої дитини необхідно декілька таких подушок.
Підсумки
В наші дні травматичний стрес є посиленим, ми розуміємо, що тут потрібно більше і батькам про себе дбати, і більше до фахівців звертатися.
Однак.
Для дітей з розладами аутистичного спектру травмуючі ситуації наявні і без війни, і без інших стресів. Вони присутні дуже часто, така вже природа цієї специфіки - “розлад аутистичного спектру”. Сьогоднішні геополітичні обставини України підсилюють цей стрес, але не є причиною його появи. У дітей з РАС внутрішня напруга не залежить від того, чи лунає сирена тривоги, чи відбувається ще якась інша стресова ситуація. Вона у них присутня увесь час. Тому кожний з запропонованих підходів повинен в рівній мірі реалізовуватись. Сьогодні батьки більше повернулись обличчям до своїх дітей, стало більше зацікавлених батьків. Вони прагнуть досягти більшого. Але і фахівці сьогодні чимало працюють над платформами, які сприяють створенню опори для всієї родини та подоланню внутрішньо напруги дітей з аутистичним спектром.